Стимулювання промислового розвитку чи корупція?

В Україні в черговий раз намагаються дискредитувати спроби розвитку своєї економіки та промисловості, цього разу називаючи їх корупцією. Саме такий висновок випливає з рейтингу законопроєктів, які нібито містять певні корупціогенні чинники, підготовленого «Інститутом законодавчих ідей».

За дивним збігом обставин, ризики було знайдено навіть у тих законопроєктах, що спрямовані на промисловий розвиток нашої країни, зміцнення інструментів торговельного захисту, посилення енергонезалежності. Як їхній співавтор, дозволю собі не погодитися з укладачами рейтингу: корупційних вигід ці ініціативи не переслідують. Судіть самі, до чорного списку було внесено:

• №3739 — законопроєкт про локалізацію. Він передбачає, щоб під час державних закупівель машинобудівної продукції (трамваїв, локомотивів, турбін тощо) замовник вимагав, аби хоча б частину такого товару було вироблено в Україні. Ця практика застосовується всіма розвиненими країнами у світі. Так, президент Джо Байден через тиждень після обрання підписав указ про посилення законодавства «Купуй американське». І це при тім, що проникнення імпорту в держзакупівлі в США і ЄС становить 5–8%, а в Україні — майже 40%;
• №3724 і 3725 — про індустріальні парки. Ці два законопроєкти містять податкові та митні стимули для індустріальних парків. Навіть ухваливши їх, Україна суттєво відставатиме від своїх сусідів — Польщі, Угорщини, Словаччини, Туреччини, а також Росії та Білорусі, за обсягом стимулів, що їх отримують компанії в тамтешніх індустріальних парках;
• №4132, 4133 і 4134 — законопроєкти про торговельний захист. Вони про те, як Україна може захиститися від недобросовісного імпорту. Хто не в курсі, проти української продукції по всьому світу існують мита. А наш ринок відкритий усім вітрам;
• №3607д — законопроєкт про бізнес-омбудсмена. Це недержавна організація, яка займається досудовим урегулюванням спорів між підприємствами та контролюючими органами. Це кваліфіковані юристи, які безоплатно для бізнесу відбивають необґрунтовані претензії податкової. Користувачами їхніх послуг є переважно малий і середній бізнес. Зі звітами про роботу бізнес-омбудсмена можна ознайомитися на їхньому сайті. Результативність їхньої роботи приємно дивує;
• №3361 — законопроєкт про заміну пожежних перевірок страхуванням. Дивно, що співробітники антикорупційної організації не чули про корупціогенність пожежних перевірок. Ще більш дивно, що заміна одного з найкорупційніших видів перевірок страхуванням відповідних ризиків видається їм корупцією;
• №4221 — законопроєкт про саморегулівні організації. Це поширена світова практика, яка передбачає, що певні питання регулювання окремих сфер економіки можна віддати професійним об'єднанням. Наприклад, регулювання стандартів надання послуг, за аналогією з самоуправлінням нотаріусів або адвокатів;
• №4344 — законопроєкт, який стимулює видобуток газу в Україні. Тепер шлях до енергонезалежності — це корупція;
• №2237 — законопроєкт про скасування депутатської недоторканності. Тут без коментарів. Скасування недоторканності містить корупційні ризики? Вочевидь, грант на складання рейтингу був ну дуже великим.

Більшість із цих законопроєктів — важливі кроки на шляху повернення здорового глузду в українську промислову та економічну політику. Що ж це за корупціогенні чинники, які в цих ініціативах побачили дослідники? Вони наводяться в методології рейтингу на сайті укладачів. Серед них ті, які вказують на неправильне визначення повноважень суб'єктів владних повноважень, недоліки публічних процедур, у тому числі держзакупівель, чинники в сфері регулювання внутрішньої діяльності органів влади та органів місцевого самоврядування, юридичні колізії.

Відносно перелічених вище законопроєктів це означає, що корупцією оголошуються будь-які способи держави впливати на економіку: впровадження мит, пріоритет місцевих виробників у держзакупівлях, надання податкових стимулів в індустріальних парках та ін. Словом, використовуючи ширму боротьби з корупцією, нас як країну намагаються стерилізувати в питаннях розстановки пріоритетів економічного розвитку. Нас намагаються зробити імпотентами в регулюванні міжнародної торгівлі, стимулюванні промислового виробництва тощо.

Мимовільно чи ні, автори рейтингу стали частиною механізму легітимізації хибних економічних цілей. Нам кажуть, що дерегуляція — самоціль економічного розвитку. Що головне — це отримати кредит МВФ, а не побудувати сильну економіку. Що ми маємо бути відкритими для імпортних товарів і при цьому покірно терпіти, коли проти наших товарів впроваджуються бар'єри та заборони. Це неоколоніалізм у всій красі.

Вочевидь, що заможна держава передбачає не лише формування арсеналу засобів стимулювання економіки, а й появу сильних інституцій, верховенства права та ефективної правоохоронної системи. Однак їхня відсутність або недостатній розвиток не є приводом навішування ярлика корупційності на інструменти розвитку реального сектору або відкладання застосування цих інструментів «на потім». Досвід розвинених країн свідчить, що процеси формування суспільних інститутів і розвитку промисловості завжди відбуваються паралельно.

І щоб краще розібратися в цьому питанні, достатньо просто проаналізувати економічну політику розвинених країн, на які традиційно рівняється Україна. І тут виявиться, що більшість економічних ініціатив, наведених вище, там багато років як реалізовані та приносять користь їхнім економікам. І Україні потрібно прийняти ще десятки та сотні подібних законів, аби бодай трохи наблизитися до їхніх методів економічного розвитку.

Більше статей Дмитра Кисилевського читайте за посиланням.